Одвічна проблема батьків і дітей навряд чи може бути коли-небудь вичерпана. Але, тим не менш, не існує таких труднощів, які не міг би подолати людина, якщо він дійсно цього хоче.
Любити чи повчати ось в чому питання?
Діти, а, особливо, підлітки дуже відчувають фальш у відносинах, коли батьки на словах декларують одне, а роблять зовсім по-іншому. Є така народна мудрість: як дитину ні виховуй, а він все одно виросте схожим на батьків. Хочуть того батьки або не хочуть, але своїх дітей вони завжди виховують власним прикладом. І в зв'язку з цим варто задатися питанням, а чи є сенс напружуватися і розповідати дитині прописні істини про те, як йому слід жити, якщо він своїми очима бачить приклад того, як ці істини не працюють у випадку з його батьками.
Набагато ефективніше було б просто жити відповідно до власних переконань і пояснити дитині, чому ви саме так живете і чому вважаєте такий спосіб життя для себе правильним.
Дитина може і не погодиться з вашим вибором, але якщо ви чесні та щирі з ним, то, найімовірніше, він буде поважати ваш вибір. Якщо ж дитина не захоче повторювати життєвий шлях батьків, то перед батьками постає досить складна і, часом суперечлива задача: зуміти зрозуміти і не відштовхнути від себе підлітка, якщо його погляд на життєві цінності не збігається з батьківським.
Такий підліток з особливою силою потребує безумовної батьківської любові. Йому вкрай необхідно свідомість того, що батьки приймають його таким, яким він є, хоч і висловлюють жаль з приводу неправильному, з їх точки зору, розумінні дитиною життєвих установок і свого місця в цьому житті. Спроби батьків в даній ситуації навчити «нетямущих» підлітка уму-розуму можуть спровокувати з його боку лише запеклість і відчуження від батьків, що вже точно ніякої користі йому не принесе. Так класичним прикладом безумовного «прийняття» свою дитину послужить біблійна притча «про блудного сина».
Як бути якщо підліток сумнівається в щирості батьківської любові?
Загострене почуття і емоцій підлітка пояснюється тією складною органічної перебудовою яка відбувається в цей період в його організмі, і, в першу чергу, в його нервової і гормональної системи. І обов'язок батьків у зв'язку з цим полягає в тому, щоб допомогти своєму підростаючому дитині пройти етап дорослішання з найменшими втратами. Для підлітка в цей момент стає дуже важливим, щоб його сприймали всерйоз, але, в той же час, вести він себе може як вередлива дитина.
Батьківська мудрість, увагу і терпіння в поєднанні з силою духу і впевненістю в собі будуть тим маяком спокою і миролюбства, які так потрібні підлітку в бурхливому морі долають його пристрастей, страхів і сумнівів. Якщо ж батьки в цей період теж переживають життєві труднощі і не можуть впоратися з власними проблемами, то ситуація для підлітка значно ускладнюється, тому що маяк мудрості і миролюбства вже не світить йому з батьківської гавані.А коли батьки, не впоравшись зі своїми проблемами, перекладають якусь їх частину на плечі підлітка, то тут вже й зовсім пиши, пропало. І далеко не завжди психіка підростаючого організму здатна адекватно впоратися з таким подвійним навантаженням.
Підліток завжди гостро відчуває, коли батьки нещирі, навіть якщо самі батьки не віддають собі в цьому звіту. Якщо батьки підлітка впевнені в собі і самодостатні люди, які щиро його люблять і завжди з ним чесні, то їм нескладно буде знайти з улюбленим чадом спільну мову. Тим же, хто ще не встиг або не знайшов в собі сил взяти власне життя в свої руки, слід зрозуміти, що підліткове дорослішання їх дитини - це якраз такий період, коли відкладати подібні речі в довгий ящик вже не можна. Настав час змін для всієї родини.